Я написал три стиха на украинском. Вот они :
Спогад
Дерева, квіти, поцілунки,
Природи щедрої дарунки,
Озера, річки та моря,
Вони не знали свого Я.
Ліси, луги, левади,
У них немає вади.
Все чарівне,
Ніщо вже їм не рівне.
Туман спустився...
Силуети, тіні, люди...
Він помилки припустився...
Жити треба... Це ще буде...
Це тільки спогад.
Спогад про далеке і таке близьке.
Про рідне і чуже.
Це тільки спогад...
Спогад, що має силу над усім.
Мета
Люди – двогранні...
Не знайдуть ціну у коханні...
Які ж безликі ми, які ж чужі...
Це світ такий. Не ми такі.
А ми живем, щастя своє не знайдем.
Мета – слово яке ключем...
Зусилля, розум та праця – не марні.
Ми йдемо до неї, до неї як скарбу,
Відкриємо всі двері – непокори, зла...
Не захистим ми нашу карму.
Мета, мета – злітає з уст людини.
Вона до неї йде впродовж всього життя.
Не раз же упаде,
Не раз же підведеться,
Свого часу вона дождеться...
Мета, як забобон, як той кумир,
Як та світлиця...
Одна єдина...
Душа
Все те летюче й незбагненне,
Що минуло та вабило в віки.
Нездоженем ми ті вразливі душі,
Що вабили й оманою були.
Ми тільки можемо радіти
За них, за себе, за світи.
Так може небом, може градом,
Може сонцем,
Може світом були спокутані гріхи.
Та все ж і ми не зможемо піти
Туди куди судилось, туди куди велось.
І десь мрійливо в пам’яті спливає
Тиха Рось...
Душі... Душі... Душі...